30 травня о 14:00 в аудиторії 231 центрального корпусу відбулась урочиста церемонія вручення диплома Почесного професора Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова докторові філософських наук, професору, заслуженому працівнику культури і освіти, письменнику-літературознавцю, художнику, визначному громадсько-політичному та державному діячу Олексію Корнійовичу Романовському 

 Переглянути фото

Позаду в Олексія Корнійовича Романовського життєвий шлях довжиною  у дев’ять десятиліть, що розпочався 8 лютого далекого і буремного 1918 року в мальовничому українському селі Таловій Балці Кіровоградської області. Дитинство пройшло під голод 1921-1922 рр., сумні наслідки громадянської війни, примусову колективізацію, голод 1932-33років. Але вижив, вистояв у це страшне лихоліття. Долею судилося, що саме Олексію Корнійовичу, найменшому за віком вистачило сил провести в останню путь увесь свій родовід: батьків, братів Євгенія і Василя, які стали жертвами Вітчизняної війни, сестер Ольгу і Катерину.

Так, квітку юності переїхала війна: з  1939 року солдатом Олексій Корнійович бере участь у Фінській кампанії, потім (з червня 1940р.) у Румунській і Великій Вітчизняній війні. Не загоїться рана побаченого і пережитого.

Але жага до навчання не згасла. Після війни здобував вищу освіту у Київському педагогічному інституті імені Максима Горького на факультеті російської мови та літератури. 1958 року захистив кандидатську дисертацію. Через чотири роки,  1 січня 1963 року,  його благословив на наукову роботу Президент Академії наук України Борис Євгенович Патон, а з 11 лютого 1964 року міністр освіти УРСР призначив ректором Київського педагогічного інституту іноземних мов.

Про ці часи Олексій Романовський згадує: „Звичайно, шлях, пройдений в освіті, не був гладеньким, увінчаним квітами. Сьогодні не кожна людина повірить, що в ті часи ректор не мав права самостійно включати до штатного розпису навіть техробітницю-прибиральницю, лаборанта чи іншого працівника, що до навчального плану, наприклад, не міг  увести вивчення української мови  та літератури без дозволу союзного міністерства, що ВНЗ були під пильним наглядом КДБ. І таких „що” було багато. Так, перший місяць мого ректорування міг завершитися суворою доганою за зміну дерев’яної вішалки у студентській роздягальні на  металеву – нікельовану”. Але попри гори доносів й анонімок навчальний заклад  розвивався, рухався вперед, а колектив зростав і зміцнювався. А з 1 липня 1970 року знову нове призначення – ректором Київського педагогічного інституту імені М. Горького. Наступного ж року розпочалося спорудження 4-поверхового навчально-лабораторного корпусу по вулиці Тургенівській 8/14, спортивного корпусу та двох багатоповерхових гуртожитків на лівому березі Дніпра.

Епохальною подією  в житті педагогічного інституту стала  Міжнародна конференція ректорів педагогічних інститутів, яка відбулася 17-23 вересня 1973 року.

А вже 14 жовтня 1973 року Олексія Корнійовича Указом Президії Верховної Ради УРСР призначено на посаду Міністра культури України. Цього ж року обраний депутатом Верховної ради УРСР (дев’ятого скликання) та членом ревізійної комісії ЦК Компартії України. У 1978 році Олексій Корнійович став ректором Київського педагогічного інституту іноземних мов. Оцінивши ситуацію, яка склалася в інституті, він, перш за все, зміцнив кадрами ректорат, а далі – знову заходився коло будівництва, бо студенти (через нестачу аудиторій) змушені були навчатися у три зміни; розширив плани прийому до аспірантури, створив раду  із захисту дисертацій, яку очолив визначний вчений-лінгвіст Г.Г. Почепцов.

У вільний час увага Олексія Корнійовича зосереджувалася на діяльності культурно-освітніх установ. Він, сам художник, завжди вболівав за стан, у якому перебували культурно-освітні установи, пам’ятки архітектури. Багато художників, письменників згадують роки знайомства із ним з теплотою та вдячністю. Ось, яку поезію 1видатному нашому поетові Івану Драчу навіяло знайомство з Олексієм Корнійовичем Романовським, котрий є його невгамовним сусідом по дачі.