У рамках величезної всеукраїнської програми святкування двохсотріччя з дня народження Тараса Шевченка, під знаменням якого проходитимуть 2013 і 2014 роки студенти й викладачі Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова затіяли масу своїх акцій і урочистих заходів. Так у жовтні драгоманівці здійснили поїздку до Канева на знамениту гору Кобзаря, щоб «в сім'ї великій, в сім'ї вольній новій» згадати Генія української культури.

Як розповідають студенти: «Було надзвичайно цікаво і незвично знаходитися саме на цій знаменитій горі, про яку так часто нам доводилося чути і читати; стояти поруч біля справжнього сина неньки України, відчувати себе як ніколи причетними до цієї особистості. Була якась таємнича атмосфера давнини під час підйому на гору Тараса. Опинившись на вершині, ми ніби перенеслись у «Заповіт» Шевченка: перед нами відкривався вид на «лани широкополі», «Дніпро», «кручі», за якими весь час слідкував вічний погляд поета».

Тут же, на могилі Тараса Шевченка, драгоманівці читали його вірші. Всі мовчки слухали поезію і здавалося, що й сам Тарас тихо стоїть серед молоді і про щось думає. Читання розпочалося із «Заповіту», виголошеного хором, а потім слухали «Причинну», «Сон», «Тече вода з-під явора», а також «Думи» у музичному виконанні. Всі, хто декламував, отримали книжечку з кількома поезіями Шевченка на згадку про цей візит.

Після того студенти відвідали музей Тараса Шевченка, де послухали про творчий і життєвий шлях поета. Там була представлена велика різноманітність картин Шевченка, адже він був не тільки неперевершеним поетом, але й талановитим художником. Драгоманівці дізналися багато подробиць із життя митця, краще зрозуміли його натуру, захоплювалися безмежним співчуттям поета до кріпаків. Також почули про жінок у житті Тараса і його нездійснену мрію про сімейне щастя. Похід до музею збагатив уявлення молоді про особистість поета.

Після того гості відвідали «Тарасову світлицю» – перший народний музей Кобзаря. Почули вражаючу історію про те, як Іван Олексійович Ядловський жив у цій хатині і півстоліття вірно охороняв могилу Тараса Шевченка. З великою любов'ю доглядав він і Тарасову світлицю. Завжди підлога в ній була застелена травою, на стіні - віночки з польових квітів, калина. Кожного, хто заходив до Тарасової світлиці, Іван Олексійович тепло зустрічав, знаходячи для людей щирі слова, розповідав їм про Тараса Шевченка, читав його «Кобзар». Окремим поетовим шанувальникам, які прибували з далекої дороги, він навіть надавав нічліг у своїй хатині. Ядловський ніколи не полишав могилу Шевченка, але одного разу йому довелося поїхати на гостину, і Тарас явився Івану уві сні і запитав, чому той його залишив. З тих пір Ядловський вже нікуди не від’їжджав. «Ця історія демонструє, з якою повагою люди ставляться до Тараса Шевченка, як його шанують, люблять», - розповідають драгоманівці.

Тож поїздка до Канева стала не лише цікавою, пізнавальною та виховною, але й творчою, культовою у плані розкриття талантів сучасної молоді, її духовного багатства, спонукала до самоусвідомлення та самопізнання.

Вл. інф.