Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова – це не лише потужний вищий навчальний заклад – флагман педагогічної освіти України, це ще й дружня велика родина, яка має усталені, витримані досвідом традиції і постулати. Урочистості, організовані драгоманівським колективом – приклад аристократичної вишуканості з тонкостями національних звичаїв, вихованих довгою величною українською історією.

Однією з хороших традицій вишу, елементом його престижу є практика власних внутрішньоуніверситетських нагород. Кращі представники громадськості, релігійного і культурного життя України та світу, що удостоїлися цих відзнак, пишаються такою оцінкою і шаною університетської родини. Серед цих нагород золоті і срібні медалі імені Михайла Драгоманова, медалі Драгоманівської родини, ордени присвячені ювілеям з часу заснування вишу, приурочені до загальнонаціональних свят і подій. Чимало таких відзнак засновано Інститутом історичної освіти НПУ, який очолює професор Олександр Сушко.

Сьогодні в Інституті нова ідея. Кандидат історичних наук проф. Інституту історичних наук НПУ імені М. П. Драгоманова Ігор Вєтров розробив проект пам'ятного знаку «До 650-річчя Синьоводської битви». Розглядаються два варіанти оформлення зовнішнього вигляду ордену. У першому варіанті орден має вигляд хреста із круглою серцевиною, в якій зображено знак перемоги – зображення вершника. Другий варіант ордену подібний першому, але є деякі відмінності в серцевині: на місці зображення вершника зображується три меча, що є символом об’єднання трьох народів (українців, білорусів і литовців). Між іншим, автору більше симпатизує другий варіант оформлення ордену. За задумом, цей знак може бути трьох ступенів: золотий – 1 ступінь, срібний – 2 ступінь,бронзовий – 3 ступінь.

Восени 2012 року й справді виповнюється 650 років з часу події, яка поклала початок визволенню територій нашої країни від золотоординського ярма – битви об'єднаного литовсько-білорусько-українського (руського) війська під керівництвом литовського князя Ольгерда з монголо-татарськими загарбниками, що понад століття терзали землі Київської Русі, зокрема, Поділля.

На жаль, на сьогоднішній день ми не маємо достовірних фактів про цю визначну подію. Лише з гіркотою можемо говорити про те, що в радянські часи інформацію приховували за «сімома замками», а сьогодні ми маємо лише жменьку фактів та аргументів істориків і дослідників цієї проблеми. Битва на Синіх Водах стала «тінню» Куликовської битви, де ратну славу здобуло військо московського князя Дмитра Донського. Але якою б визначною не була перемога московського князя, варто пам'ятати, що саме Сині Води поклали початок визволенню слов'янських народів від монголо-татарського гніту.

Що ж спробуємо об’єктивно висвітлити історіографію проблематики Битви на Синіх Водах. Аналізуючи проблему приєднання Поділля до складу Великого князівства литовського в другій половині XIV століття, історик Дмитро Ващук зазначив: «Синьоводська битва здавна привертала до себе увагу дослідників. Незважаючи на велику кількість наукових праць, достеменно не встановлено час битви, її місце і чи взагалі вона була».

Започаткував розгляд питання про Синьоводську битву польський історик XVI століття Мацей Стрийковський. У творі «O początkach, wywodach, dzielnościach, sprawach rycerskich i domowych sławnego narodu litewskiego, żemojdzkiego i ruskiego…», написаному 1577 року і виданому тільки через 400 років — 1978 року у Варшаві, Стрийковський коротко висвітлив битву і датував її 1329 роком. У праці «Хроніка польської, литовської, жмудської і всієї Русі», виданій 1582 року в Кенігсбергу, історик детальніше висвітлив битву на Синіх Водах, а датував її вже 1331 роком.

Предметом дискусії істориків 19 — початку 20 століття були час і місце битви (у тому, що битва була, вони не сумнівалися). Володимир Антонович у «Нарисі історії Великого князівства Литовського до середини 15 століття» (Київ, 1878) зазначив, що «1362 року Ольгерд здобув рішучу перемогу над трьома татарськими князями: Кутлубугою, Хаджибеєм і Дмитром на берегах ріки Сині Води. Залишки розбитої ним Орди відійшли частково у Крим, а частково на Добруджу — і Поділля перейшло під владу Литовців». Антоновича підтримали історики права Михайло Ясинський у праці «Статутні земські грамоти Литовсько-Руської держави» (Київ, 1889) і Федір Леонтович у праці «Нариси з історії литовсько-руського права. Утворення Литовської держави» (Санкт-Петербург, 1894).

Іншу думку щодо дати Синьоводської битви мав Матвій Любавський. Він її оприлюднив у працях «Обласний поділ і місцеве управління Литовсько-Руської держави до часу видання першого Литовського статуту» (Москва, 1892) і «Нариси історії Литовсько-Руської держави до Люблінської унії включно» (Москва, 1910). Матвій Кузьмич вказав, що «Поділля було зайняте сином Коріята Гедиміновича після того, як 1363 року великий князь Ольгерд побив на Синій Воді татарських ханів», яким «місцеве руське населення через своїх отаманів платило данину».

Михайло Грушевський висловив думку, що, наймовірніше, битва відбулася бл. 1363 року, можливо, не на Синіх Водах, а на Сниводі. У четвертому томі «Історії України-Русі» (друге видання, Київ — Львів, 1907; в 10 т., у 13 кн.) він писав: «Нарешті мусимо задовольнитися тим виводом, що в 1363 р. Ольгерд увійшов у конфлікт з Татарами, ходив походом в полудневу Київщину й розгромив там Татар, і що в зв’язку з сим, по всякій правдоподібності, стояла формальна окупація Київщини й Поділля».

Синьоводській битві було присвячено дві наукові конференції, які відбулися 1997 та 1998 років в Кіровограді. 2005 року за матеріалами цих конференцій Інститут історії України НАН України видав збірник статей «Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях».

До 650-ої річниці цієї битви сучасний художник Артур Орльонов написав картину «Князь Данило Острозький у битві на Синіх Водах 1362 року». Художник силою пензля і фарби передає всю емоційність битви, історичну значимість та епохальність самої події для всього східноєвропейського світу.

Поява ордену до такої події, після затвердження його ректором Віктором Андрущенком який очолює литовсько-українську комісію з питання відзначення 650-ої річниці Битви на Синіх Водах, підкреслить імідж Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова.

(Особливу подяку за надання інформації висловлюємо проф. Вєтрову Ігорю Георгійовичу).

Бесараб Віталій,

Дутік Сергій,

Конончук Юрій

прес-служба університету