Якщо ви вважаєте, що молодий юнак не може навчати дітей, то глибоко помиляєтеся. Цей хлопець, у свої неповні 20 років, встиг стати двічі Чемпіоном і тепер уже має власних учнів. Щоправда, навчає він їх новому виду танцю – джампстайлу. Усього в житті він досяг завдяки наполегливій праці, власному бажанню та підтримці родини. Цей хлопець має добре серце, відкриту душу та велике майбутнє. Завжди готовий допомогти будь-кому та попри всі нагороди залишився дружелюбним і щирим. Студент ІІІ курсу Інституту гуманітарно-технічної освіти Андрій Шкапоїд зізнається, що всі базові знання й уміння з педагогіки йому дали викладачі НПУ імені М. П. Драгоманова.

Про те, як і коли почав займатися цікавим видом танцю наш студент, та які перспективи у майбутньому бачить молодий Чемпіон спробуємо дізнатися просто зараз.

- Андрію, мені відомо, що ти цього року вже вдруге брав участь у російському фестивалі із джампстайлу. І, що найголовніше, вдруге переміг. Як ти дізнався про цей конкурс?

- Ні для кого не секрет, що вся молодь зараз «сидить» у соціальних мережах. Я не є винятком. Кілька років тому, коли почав займатися цим видом танцю, додався до російських спільнот цього напрямку і почав активно переписуватися із ровесниками. Саме від них я й дізнався про Російський чемпіонат із джампстайлу. Вирішив спробувати. А цього року якраз мав можливість із активістами нашого вишу відвідати Москву, щоб взяти участь у «Школі профоргів», яку проводять друзі драгоманівців – Московський енергетичний інститут (МЕІ). Чемпіонат-2012 якраз співпадав із датою поїздки. Я вирішив, що такий шанс випадає не часто. Тим паче, що мені дуже хотілося побачитися зі своїми друзями-колегами. ;)

Та й джампстайл сьогодні важко б розвивався, якби не Інтернет і соціальні мережі, адже саме там ми можемо обмінюватися цікавими ідеями, планами чи ще чимось не дивлячись на місце проживання.

- А як давно ти займаєшся джампстайлом?

- Я починав дуже давно, але трохи з іншого. Ще з дитинства відвідував спортивно-танцювальний ансамбль. І якось побачив як хлопці стрибали на вулиці, як на мене, щось дуже незрозуміле. Вони розповіли, що це джампстайл. Я кажу: «Та ні, хлопці, це щось таке… Це не танець. Таке пострибати може кожен». І ми побились об заклад, що за 3 місяці тренувань я навчуся гарно танцювати, створю власну команду. Програвати спір не хотілося, тому одразу перейшов до справи. Рівно за 3 місяці ми провели відео-батл (танцювальні відео-змагання між кількома учасниками – ред.), де отримали перемогу. Після цього хлопці відійшли в сторону, а я зацікавився цим видом танцю. Тим більше, що мені дуже сподобалося працювати в команді та й сам танець дозволяє проявляти свою креативність.

- Отже, на цей шлях, можна сказати, тебе направила сама доля. А хто ж навчав тебе новому танцю? В Україні є якісь такі школи чи угрупування?

- Ніхто мене не навчав. Чотири роки тому про нього взагалі майже ніхто не знав. Це були так звані «сходочки», на які приходило осіб 5-10, які хоч якесь, але мали уявлення про джампстайл. Ніхто тоді нікого вчити не міг, все бралося з Інтернету: будь-яке відео, яке ти знаходиш у світовій павутині, саме знаходиш, тому що відео-уроків дуже мало. І ми з братом намагалися якомога більше повідходити таких відеороликів та навчалися самостійно вдома.

Зараз ситуація трохи змінилася. Дійсно, відкриваються школи з таким нахилом, але їх дуже мало. Найвідоміші з них знаходяться в Бердянську і ще дві школи в столиці, зокрема й наша.

- А чи багато українців хочуть навчитися цьому мистецтву? Наприклад, у вашій школі чимало охочих?

- Звичайно, є бажаючі. Їх не дуже багато, але все залежить від того, як ти розрекламуєш. Вся біда в тому, що люди нічого про це не знають. Запитай у будь-якого пересічного українця: «Що таке джампстайл?» На тебе просто подивляться з цікавим дивуванням і все.

- Але ж молодь має знати… Не повірю, що ніхто хоча б одного разу не чув цього терміну.

- Зараз найбільший інтерес виявляють люди віком від 12 до 25 років. Вони дійсно про нього хоч раз чули, але ніколи не бачили і не спробували станцювати. Головне – показати що це таке, але так, щоб зацікавити. Звичайно усіх зацікавити неможливо, так як не всім подобається хіп-хоп чи бальні танці. У моїй школі джампстайлу минулого року було 6 осіб, зараз – 30. Я думаю, що цифри говорять самі за себе. Щомісяця у мене, як мінімум, кілька осіб бажаючих.

- Якщо в Україні існують школи, є бажаючі, то чому ж немає фестивалів чи конкурсів? Невже для цього треба їхати до Росії?

- Звичайно, ні. Насправді є в Україні конкурси. Просто в Росії це більш розвинено, а в нас – лише емоції, приємні враження, цікаве спілкування…

В Україні щорічно проводять: JTP CUP, Бердянські змагання і Всеукраїнський збір джамперів. Перше, між іншим, організували ми, оскільки на сьогоднішній день це найстарша команда в Україні. 4 січня цього року нам виповнилося повних 3 роки.

Перше Всеукраїнське змагання проходило в залі спорткомплексу НПУ імені М. П. Драгоманова. До нас приїхало майже 80 осіб із 18 областей України. Усі отримали масу позитивних емоцій та подарунки. Вхід був вільним, тому всі бажаючі мали змогу поспостерігати за дійством.

- Як ти вважаєш, чи є у цього стилю життя в нас в Україні?

- Так, звичайно є. Я в цьому більш, ніж впевнений. Багато хто знає всесвітньовідоме шоу «Lord of the Dance». Вони танцюють тільки ногами, але роблять це синхронно і настільки гарно, що ними захоплюється увесь світ. Джампстайл теж можна танцювати синхронно й гарно, але цей напрям більш молодіжний і сучасний. Тому, є до чого прагнути.

- Якщо існують школи – отже, стати джампстайлером може кожен бажаючий, правильно? Чи для цього треба пройти якийсь тест?

- Ні, нічого проходити не треба. Дійсно, навчитися танцювати джампстайл може кожен бажаючий. Неважливо, якої ти статі, віку, статури. Головне – мати бажання досягти якогось результату, в нашому випадку навчитися гарно і правильно танцювати. Єдине, що я можу сказати, туту важлива хороша фізична підготовка. Зараз деякі мої учні зіштовхуються з цією проблемою через неправильний розвиток. Але навчитися може кожен, просто вчитель має знайти правильний підхід.

- Для того, щоб навчати потрібно ще мати місце. Де ви проводите свої репетиції?

- Ми репетируємо на базі Центру творчості «Шевченківець». Там займається спортивно-танцювальний ансамбль «Пульс», до якого свого часу входив і я, а тепер ми є одним із напрямів студії. Наш керівник  Наталія Василівна Борсук – Заслужена артистка України, майстер спорту з художньої гімнастики. Вона навчила мене азів танцювальної майстерності… І, взагалі, педагоги ансамблю «Пульс» нам дуже допомагають, в усьому. Я безмежно їм вдячний за це!

- Ти говориш про школи, але постійно забуваєш сказати, що ти й сам викладаєш в них. Як воно бути вчителем у ХХІ столітті?

- Так, я дійсно навчаю нашу молодь сучасному стилю – джампстайл. Та й, я впевнений, що окрім мене мало хто цим займеться.

- Чому ти так вважаєш?

- Тому, що я працюю заради ідеї. Це невдячна праця в плані грошей, але вдячна в тому, що ти навчаєш дітей, які потім говорять тобі «Дякую!» і досягають певних вершин. Та й танцюють джампстайл зазвичай молоді люди, які не можуть навчити кого-небудь іншого. Можливо, мені в цьому допомагає моя педагогічна професія.

- Про твої перемоги та здобутки ми знаємо. А от, власне твої вихованці уже брали десь участь? І якщо так, то чи займали призові місця?

- Звичайно брали. Серед «новачків» поки що призерів немає, але вони дуже стараються. Я сподіваюся, що влітку на фестивалі в Бердянську вони себе покажуть якнайкраще.

Серед моїх учнів є переможець конкурсу «Ukrainian Dance Fire Festival», який нещодавно проходив у столиці. Ним став мій брат. І я цим не можу не пишатися. Також бронзові медалі цього року отримали Вова Мельник і Влада Головата, щоправда в іншому змаганні. Є ще одна дуже талановита дівчина – Аня Ріхальська. Вона займається лише півтора року, але в Інтернет-лігах, де членами журі є представники різних країн світу, досягла значних перемог.

- А ти молодець! Взяв під своє крило і брата…

- Так, він з одного боку є моїм учнем, а з іншого – партнером.

- Яка у вас танцювальна родина… А батьки як ставляться до твого захоплення?

- Коли я тільки починав вивчати базові елементи то в мене і мама танцювала, і тато. Але тато ставився трохи скептично до цього, казав, що це з віком мине. Але коли джампстайл став частиною великих концертів, батьки змінили свою думку, сказали, що цьому варто приділяти час. Вони також побачили, що мені це подобається, до мене йдуть учні. Я дуже вдячний мамі й татові за підтримку, бо без неї було б важко.

- На сьогоднішній день ти багато чого досяг у своєму житті. Але ж ти ще тільки студент. Як ти встигаєш усім цим займатися і гарно навчатися? Мабуть, дуже важко…

- Дуже важко… Але, повірте, якщо ти чогось прагнеш – то справишся з усім, головне – мати бажання. Мені часто, навіть друзі, задають подібні питання. Але студент може, якщо хоче, поєднувати кілька справ.

У жовтні на відкритті НСК «Олімпійський» ми разом із командою виступали там. Можеш уявити тільки, яка мала бути підготовка! Тому весь вересень і початок жовтня мене майже не було на парах. Усі сили я віддавав колективу й репетиціям, адже це дуже відповідальна справа. Відповідно, під час сесії мені довелося трохи попотіти, але все минулося добре.

- А викладачі ставляться якось лояльніше?

- Деякі –так, деякі – ні. Просто я навчаюся на технічному напрямі, тому й навантаження тут трошки інше, аніж, наприклад, у гуманітаріїв. Та окремі викладачі розуміють, що я навчаю дітей, займаюся хорошими речами, а не просто просиджую цілими днями за комп’ютером чи з пляшкою пива у руках, як це робить сучасна молодь. Такі люди дійсно мені допомагають. Та це не означає, що бали мені просто домальовують. Ні. Просто, якщо є можливість, вони дадуть мені на один день більше підготовки, ніж іншим. Але й це, повір, велика допомога. І таким вчителям я дуже вдячний!

- Андрію, ти за натурою творча людина. Як тебе «занесло» до педагогічного вишу?

- Розумієш, такі виші як, наприклад, Київський національний університет культури і мистецтв чи Київський національний університет театру, кіно й телебачення імені Карпенка-Карого готують хороших професіоналів. Тут важко посперечатися. Та й викладачі там найкращі за цим профілем. Але тільки в педагогічному виші можна навчитися розуміти дітей, правильно займатися з ними, а оскільки моя мама закінчила НПУ імені Михайла Драгоманова, то й мені порекомендувала навчатися саме тут. І на сьогоднішній день можу з упевненістю сказати, що не жалію!

- Із навчанням все зрозуміло, а от студентське життя як минає? Чи береш ти участь у житті твого вишу?

- Протягом перших двох курсів я брав активну участь фактично в усіх танцювальних конкурсах нашого навчального закладу. Мої постановки бачила чимала кількість людей. Через брак часу не можу брати участь у КВК, хоча є велике бажання, але всіляко намагаюся допомагати в організації. Також активно брав участь і в спортивних змаганнях, входив до збірної з футболу, та зараз у мене на першому місці тільки джампстайл і мої учні. Також, хотілося б подякувати нашій профспілці, яка робить студентське життя по-справжньому цікавим.

Тому хочу побажати свої ровесникам, щоб вони не закривалися у собі, брали активну участь в усіх можливих заходах, які проводяться в НПУ. Студентські роки швидкоплинні, тому треба запам’ятати раз і на все життя: за тебе ніхто ніколи нічого не робитиме. Тому, треба розвиватися, прагнути чогось і йти завжди тільки вперед!

Розмову вів

Антон ЮРЧЕНКО,

прес-служба університету