28 жовтня українці святкують день визволення своєї держави від фашистських загарбників. Трагічні події Другої світової війни глибоко врізалися у людську пам'ять, особливо тих, хто на власному досвіді відчув буремні воєнні вітри та захищав рідну країну чи то на лінії фронту, чи то в тилу. Один із сивочолих ветеранів – викладач Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова Микола Рябухін.

Коли Микола Аркадійович на урочисті державні свята одягає «парадний» кітель – груди рясніють медалями й відзнаками за трудові і ратні подвиги. Ветерана обступають студенти, цікавлячись призначенням кожного ордена та слухаючи захопливі історії буденного фронтового життя. Микола Аркадійович не звик вихвалятися, але у таких випадках з приємністю задовольняє цікавість вихованців.

Він – колишній воїн, полковник у відставці, кавалер трьох орденів Вітчизняної війни, орденів Богдана Хмельницького та Червоної зірки – тепер педагог. Життя наскрізною ниткою прошило його вчительством, а мирне небо, за яке йшов під кулі, нагородило чудовими вихованцями – студентами Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова, де пан Микола викладає курс загальної педагогіки та очолює Раду ветеранів університету.

Ще до Другої світової війни доля визначила, що бути Миколі Аркадійовичу наставником. Бо ж одразу після школи працював піонервожатим і вчителем. У сороковому він здійснює свою мрію та слідом за старшими братами вступає до Київського піхотного училища. Але перші іспити довелось складати уже захищаючи рідне місто. Ніколи й не мріяв про геройство, але жодного разу не відмовився від будь-якої роботи, бо чудово розумів – кожен вчинок – на благо Батьківщини. Пан Микола згадує звичні на той час для нього буденні моменти: чи то знешкодження півтонної авіабомби, чи то допомога саперам на мінному полі, і сам інколи дивується – де й бралась та дивовижна сміливість і відчуття святості обов’язку. Адже молоді дев’ятнадцятилітні юнаки твердо тримали в руках зброю далеко не задля медалей.

Після евакуації училища Рябухін з товаришами потрапили на фронт, у контрнаступ від Москви. Не одне українське місто й містечко визволяв Микола Аркадійович, крокуючи широкими фронтовими дорогами. Пам'ять ветерана свято береже імена друзів-однополчан, командирів, з якими довелось пережити й перемоги, й поразки. А траплялося всякого, тільки милосердна доля оберігала. Напевно, й з того світу повернула, коли був… убитим і мало не потрапив до братської могили. Страшно й подумати, як почували себе батьки, отримавши «похоронку» сина.

З часом видужав, і, навіть, зумів обдурити вигадливу смерть, що всю Велику Вітчизняну була поруч як «вірний соратник». Війну закінчив капітаном у 1947 р. на берегах Ельби. А до рідного села повернувся відслуживши ще прикордонну службу на демаркаційній лінії з американцями.

Людина зі щирими непідробними почуттями напевно ніколи не зможе сидіти склавши руки й після усього пережитого, коли навколо розруйнована країна чекала тямущих відбудовників. Саме у цей час Микола Аркадійович повертає на стезю педагогіки – працює директором у Скитецькій, Росошанській та Славянецькій семирічках. Турботи директора сільської школи не з легких. Колишньому фронтовику хотілося відкрити для своїх учнів великий світ, де мир, за який заповзято боровся, – й головна ідея, й принцип життя, й запорука щасливого майбутнього. Життєвий досвід з воєнних буднів вирішив підкріпити науковими знаннями, тому й вступив у 1951 році до тодішнього педінституту імені М. Горького.

Чи підозрював тоді Микола Аркадійович, що цей навчальний заклад стане для нього рідним на все життя. Його вихованці потребуватимуть мудрості героя Великої Вітчизняної війни, а колишній фронтовик уже не зможе без вогню допитливих студентських очей. Так, тепер уже Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова здобув в особі свого студента й успішного аспіранта чудового педагога й наставника.

У гурті студентів у коридорах вишу важко запримітити героя-фронтовика, що скромно розповідає принципи педагогіки, але той, хто хоч раз слухав його розповіді, добре знає, що «настояні» вони на багатому життєвому досвіді, недослухатись до якого просто неможливо.

Людмила КУХ,

прес-служба університету