Богдан Андрусишин: «Кожен учитель – це вже краєзнавець»
23 січня у Києві відбувся V (позачерговий) з’їзд Національної спілки краєзнавців України. Від часу свого створення ця інституція не лише набула широких національних масштабів, але й зреалізувала чимало потужних проектів, визнаних на міжнародному рівні.
Протягом довгого часу тут працювали такі титани науки як М. Костомаров, О. Лазаревський, О. Левицький, М. Максимович, В. Іконник, Петро Тронько та чимало інших. Січневий з’їзд 2012 року мав на меті обрання голови Національної спілки краєзнавців України, членів Правління та Президії, внесення змін до статуту й інші питання функціонування організації.
Новим головою Спілки став доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Олександр Реєнт (до речі, випускник НПУ імені М. П. Драгоманова та голова Асоціації випускників університету). Заступником голови та членом Правління і Президії НСКУ було обрано Богдана Андрусишина, проректора з навчально-методичної роботи гуманітарних інститутів НПУ, доктора історичних наук, професора. Нам вдалося поспілкуватися з Богданом Івановичем та розпитати його про майбутні плани Спілки і її співпрацю з драгоманівцями.
– Богдане Івановичу, ви у Спілці вже давно й удостоїлися честі ввійти до членів Правління і Президії. Це передбачає з Вашого боку нові проекти, ідеї, залучення якихось свіжих сил?
– У НСКУ я з 1990 року, тому дуже багато мене пов’язує з цією організацією. Тепер же я особливо вдячний за довіру всіх колег. Для мене це символічно ще й тим, що попередній керівник – Петро Тронько – Почесний професор рідного мені Драгоманівського університету. Фактично Спілка ніколи не була відділеною від НПУ. А Петро Тимофійович зробив чимало для цієї інституції. Саме за його керівництва відбулося особливе пожвавлення краєзнавчих студій. Я переконаний, що ми будемо продовжувати цю роботу, залучаючи сьогоднішні інноваційні технології.
– Безумовно, зроблено уже чимало. Чого вартий лишень проект «Книга пам’яті України». А що чекає Спілку попереду? На чому ґрунтуватиметься її робота в інформаційному суспільстві?
– Проект, про який Ви згадали, «Книга пам’яті» – справді велика справа Національної спілки краєзнавців України, і вона вже наближається до завершення. Більш ніж десятилітня робота принесла хороші плоди: вдалося зібрати надзвичайні життєві історії, зберегти для майбутніх поколінь унікальні факти з минулого. До таких здобутків не можна не віднести й багатотомне видання «Історії міст і сіл України» та ще чимало інших. На цьогорічному з’їзді окрім обрання обговорювалися й питання нових стратегій у роботі НСКУ. Це й модернізація діяльності Спілки, залучення новітніх технологій, популяризації країнознавства у медійному та Інтернет-просторі, започаткування серії теле- і радіопрограм відповідного спрямування. Треба розуміти, що цього сьогодні вимагає сучасна епоха. Намітилося й кілька нових напрямів у функціонуванні НСКУ, які стосуються так званого церковного краєзнавства. Українські церкви, храми й собори – не рідко пам’ятки XVI – XVIII століть – на жаль, невиправдано забуті та кинуті напризволяще. Їх варто описати, взяти під охорону, потурбуватися про їх реставрацію. А для цього важливий людський фактор. Потрібні науковці, які б фахово взялися за таку справу. Тому, на мою думку, підтримка Спілки з боку вищих навчальних закладів – незамінна у подібній роботі.
– На нещодавньому Пленумі НСКУ Ви висловили ідею щодо того, аби кожен, хто має історичну чи то й гуманітарну освіту, написав книгу, або хоч би невелику розвідку про своє власне село. Пропозиція викликала активне схвалення…
– Мені приємно, що у цієї думки знайшлися прихильники і навіть ентузіасти щодо її втілення. Хоч на перший погляд вона видається зовсім незначною, та все ж це клопітка робота, що може перерости у ще одне глобальне видання.
– Тепер, коли Ви увійшли до Президії Спілки та стали заступником голови, чи можна говорити про поглиблення співпраці між НПУ імені М. П. Драгоманова і НСКУ?
– Я більш ніж упевнений у тому, що будь-який проект, який би не починався у суспільстві, не буде вдалим без молодого сучасного погляду. У Спілки безліч проектів та ініціатив. А залучення до їх реалізації молоді зробить їх ще більш актуальними й успішними. Студенти-драгоманівці вже продемонстрували свої здібності дослідників, креативних і творчих особистостей. До того ж Драгоманівський університет організовує й чимало власних проектів краєзнавчого значення. Чого вартує найпотужніший з таких, започаткований минулоріч «Слово про мого першого вчителя». Студентські практики й наукові завдання не рідко теж пов’язані з країнознавчими дослідженнями.
– Якщо я Вас правильно розумію, то найактивнішу участь братимуть саме студенти гуманітарного профілю?
– У деякому розумінні так. Хоча можу з легкістю стверджувати про те, що краєзнавство дуже широке у галузевому аспекті і об’єднує не лише фахівців-істориків, але й філологів, юристів, мистецтвознавців, психологів, учених-природничників. Загалом ми – педагогічний університет, виховуємо мудрого Вчителя. А вчитель у селі, селищі чи місті – це безперечно краєзнавець, осередок освіти і культури свого регіону. Він не лише повинен знати історію малої батьківщини, але й залучити до її вивчення та збереження школярів – майбутнє держави.
– А як Ви збираєтесь зацікавлювати й залучати до краєзнавства студентську молодь? Це для них сьогодні актуально?
– Щодо цього, то нам дуже пощастило. Наші студенти з великим ентузіазмом працюють у галузі країнознавства, самі розпитують і цікавляться. Зі своєї сторони ми намагаємось наповнити їхнє захоплення об’ємними цікавими зустрічами з ученими-краєзнавцями, що відомі в усьому світі. Завдяки живому спілкуванню вони зможуть з’ясувати для себе найдискусійніші питання, і це, мабуть стане найкращою допомогою. Як стверджує наш ректор Віктор Андрущенко: «Найголовніше запалити сьогоднішнього студента бажанням і любов’ю до справи».
Розмовляла Людмила КУХ,
прес-служба університету
