Розподіл влади між різними рівнями уряду забезпечує ефективність, відповідальність та підконтрольність уряду громадянам.

а. Центральні, регіональні та місцеві органи влади мають достатній рівень повноважень для виконання своїх обов’язків у відповідності до цих цілей;
б. Центральні, регіональні та місцеві органи влади мають достатній рівень фінансової спроможності для виконання своїх обов’язків у відповідності до цих цілей.

Розподіл влади поміж різними рівнями управління (С. Толстов)

Розподіл влади поміж різними рівнями державного управління є однією з важливих передумов ефективності, відповідальності та підконтрольності державного урядування громадянам у демократичному суспільстві. У цьому сенсі молода українська держава ще не сформувала ефективної системи розподілу влади, розмежування їхніх функцій, повноважень, компетенції та відповідальності, тож відсутня інституціональна основа відповідальності й підконтрольності державного урядування громадянам.
У доповіді в історичному й політичному контекстах докладно аналізуються основні прояви та причини протиріч та дисбалансів, що є перепонами формуванню й укріпленню демократичних принципів формування системи влади. Серед цих причин – авторитарні політичні традиції управління, які склалися в період комуністичної політичної системи, а також соціокультурна та політична багатоскладовість українського суспільства. У цьому сенсі шляхом проб і помилок формується система державного управління та форма демократичного політичного режиму, яка була б оптимальною для України. Вади та суперечності національного законодавства, боротьба різних груп інтересів обумовили тривали політичні конфлікти поміж Президентом, Кабінетом Міністрів і Верховною Радою України. І хоча позитивні політичні зміни після “помаранчевої революції” 2004 р. сформували основу для демократизації системи державного управління, неготовність владних структур і політичних еліт до адекватної постановки та вирішення проблем, які стояли перед суспільством, призвели до підміни реалізації демократичних реформ псевдореволюційною риторикою й популізмом.
Однією з найскладніших і все ще нерозв’язаних проблем української політичної трансформації та політичної реформи у сфери формування системи демократичного державного управляння є відсутність реального, ефективного й дієвого місцевого самоврядування. Попри декларації Конституції та національного законодавства, і досі реально відсутній необхідний рівень ресурсного забезпечення місцевого самоврядування (його матеріальної та фінансової основ), не визначено чітко територіальні основи місцевого самоврядування. Численні спроби реформування сфери місцевого самоврядування без вирішення цих фундаментальних принципів прирікають їх на невдачі й залишаються лише деклараціями.
Робиться висновок про те, що найперспективнішою сферою розвитку демократичних реформ у країні є формування міцних основ правової держави як базового принципу, який регламентує розподіл повноважень і діяльності органів влади.

З текстом доповіді можна ознайомитись у прикріпленому файлі (див. нижче)

У статті С.В.Толстова обґрунтовано та коректно визначено проблему протиріч та дисбалансу системи влади. Оцінюючи зміст протиріч між владними елітами, автор визначив лінії конфлікту, хоча, приділив необґрунтовано забагато уваги проблемам приватизації. Достатньо повно висвітлено процесс розподілу повноважень між урядом та президентом. Висновки стосовно повноважень президента та їх законодавчого закріплення є логічними та обґрунтованими. Не можна не погодитись з висновком щодо розмивання механізму політичної відповідальності. Чітко та об’єктивно визначено передумови проведення реформи місцевого самоврядування.
Разом з тим, зміст статті не відповідає назві. У назві задекларовано проблему розподілу повноважень між рівнями влади, а у статті більше уваги (із 33 с. 20 с.) приділено розподілу повноважень між гілками влади. Стаття не дотримується окресленої автором методики. Власне, сама методологія та критерії оцінки проблеми не розкрито. Адже «Разделение власти между разными уровнями управления обеспечивает эффективность, ответственность и подконтрольность правительства гражданам» - це припущення, а не критерії. Забагато уваги приділяється питанням легітимності влади взагалі та верховенству права, тоді коли мова йде про розподіл повноважень між різними рівнями влади. Не зрозумілим є аналіз регламенту ВР стосовно створення та повноважень опозиції. Яке це має відношення до розподілу повноважень між різними рівнями влади?
Достатньо складна мова: «Преимущества каждой из этих моделей зависят от возможности более точного разграничения уровней компетенции и ответственности органов власти, которые ставятся в условия вынужденной корреляции своих подходов и поиска компромисса в целях адекватного выполнения своих властных функций». «Особенность нынешней ситуации – в продолжающемся размывании конституционно-правовых ограничений и использовании конституционного спора в качестве элемента внутривластного конфликта». Навіть фахівцям подібними зворотами важко оперувати. Як можна визначити змістовне навантаження наведених речень?
Виникає також питання: чи варто використовувати терміни, які вживаються у розмовній мові. Так, зокрема, замість глави адміністрації – губернатор. На мою думку, науковці мають оперувати чіткими поняттями та пермінами, адже кожне слово несе важливе змістовне навантаження.
Твердження автора не завжди підкріплені фактами та висновками. Чомусь називає режим політично невиразний «который приобрел сугубо административную окраску»? Чому Л.Кучма не санкціонував висування В.Януковича на пост президента, адже саме він оголосив прилюдно про це. На підставі яких фактів автор вважає, що: «депрессивными можно считать большинство макрорегионов Центра и Запада»? А де Схід і Південь? Чим аргументує автор фальсифікацію виборів тільки у Західних областях, а не по всій Україні? «Специфика условий Украины делает весьма сложным обеспечение гармонического сочетания стандартов демократии с критериями правового государства». Яка ж це специфіка? Не зрозуміло як географія визначає форму правління? Невже географічне положення України та Німеччини подібне? Або України та Франції?
Висновки статті необґрунтовані, зокрема, щодо фінансової незабезпеченості місцевого самоврядування, адже те, що частина бюджетних коштів перерозподіляється через державний бюджет ще не є свідченням про те, що місцеве самоврядування є ресурсно незабезпеченим. І чому з’явився висновок щодо фальсифікацій виборів, якщо у тексті статті про це не йшлось? Звідки висновок про глибокий розкол суспільства, якщо в тексті про це ні слова?
Однобоко висвітлено питання повноважень місцевого самоврядування. Перебільшення повноважень та тлумачення на свій розсуд Європейскої хартії регіональних мов та мов меньшин чомусь подається як применьшення прав місцевого самоврядування. Але ж Конституцію України поки що ніхто не відміняв. Взагалі, автором більше керують політичні уподобання, ніж наукові аргументи. Наприклад, п.3 загальних висновків – це ілюстрації двох попередніх пункців і носить він, скоріше, ідеологічне навантаження, ніж наукове. Згадуючи про майдан, автор чомусь забуває про біло-голубий 2006 року.
Автор часто посилається на екпертів, але не називає їх.
Не можу погодитись з висновком що «реформу местного самоуправления не следует привязывать или ставить в зависимость от одновременного проведения реформы административно-территориального устройства». На мою думку між адміністративно-територіальною реформю та реформою місцевого самоврядування є прямий зв’язок. Адже йдеться не тільки про укрупнення окремих населенних пунків, а й про перерозподіл повноважень між радами та адміністраціями. Про функції державних адміністрацій тощо.
Мало уваги приділено бюджетній реформі. Не аналізуються можливості залучення фінансових ресурсів для реформи та діяльності місцевого самоврядування.
Разом з тим, рекомендації статті є цікавими та достатньо виваженими.