Донедавна вважалось, що історія нашого університету веде відлік від 15 липня 1920р., коли формально утворився Київський інститут народної освіти (КІНО), що також носив ім'я М.П.Драгоманова. Але історико-педагогічні розвідки останнього десятиріччя, поглиблене вивчення відповідних архівних документів та матеріалів, проведені дискусії, наукові конференції та Круглі столи дають підстави для твердження, що вказана дата є формальною й фальсифікованою. Вона не враховує того факту, що створення КІНО мало більш глибоке історичне підґрунтя, уособлене в організаційних та інституційних формах систематичної підготовки світських вчителів у Києві, започаткованої ще у 1834 році Педагогічним Інститутом при Київському університеті Св. Володимира. Останній породив низку вищих Київських педагогічних навчальних закладів, наступність і спадкоємність еволюції яких до 1917 року жорстко контролювалась і забезпечувалась Міністерством народної освіти Російської імперії.
У 1920 році КІНО успадкував приміщення, професорсько-викладацький склад, бібліотеки і традиції підготовки вчительських кадрів Київського університету св. Володимира, Київського учительського інституту, Київських Вищих жіночих курсів, Фребелівського інституту дошкільної підготовки тощо. Тобто він став прямим наступником Педагогічного інституту при Університеті св. Володимира, спадкоємцем якого сьогодні є Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова.
Датою заснування НПУ має вважатись 21 листопада (4 грудня за новим стилем) 1834 року.
У короткому викладі історія розвитку нашого університету має такий вигляд:
|
4 грудня 1834 р. |
Фактичне відкриття при Київському університеті Св. Володимира „особливого виховного закладу” - Педагогічного інституту;
|
|
травень 1835 р. |
Випуск першої групи вчителів-екстернів, які пройшли атестацію в Педагогічному інституті;
|
|
1858 р. |
Перетворення Педагогічного інституту у Вищі дворічні педагогічні курси при Університеті Св. Володимира;
|
|
1863 р. |
Створення на їх основі самостійного навчального закладу - Київських Вищих педагогічних курсів;
|
|
1867 р. |
Відтворення Вищих педагогічних курсів при Університеті Св. Володимира, їх співробітництво із „зовнішніми” курсами;
|
|
1909 р. |
Перетворення Київських Вищих педагогічних чоловічих курсів в Учительський інститут;
|
|
1920 р. |
Включення Університету св. Володимира, Вищих жіночих курсів (Університету св. Ольги), Учительського інституту та інших закладів до Київського інституту народної освіти імені М.П. Драгоманова;
|
|
1933 р. |
Перетворення КІНО імені М.П. Драгоманова в Київський педагогічний інститут імені О.М. Горького (з 1936р.);
|
|
1991 р.
1993 р. |
Створення на цій основі Київського Державного педагогічного університету та повернення йому імені М.П.Драгоманова; Створення на цій базі Українського державного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова;
|
|
1997 р. |
Надання Університетові статусу Національного. |
Відновлення дійсної історії становлення та розвитку вищої педагогічної освіти та її лідера Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова є нагальною потребою українського національного відродження, утвердження української державності, повноважного входження вітчизняної освіти до європейського освітнього простору як освіти глибоко історичної, фундаментальної, високоякісної, а відповідно й конкурентноздатної.
Драгоманов Михайло Петрович (30 (18) вересня 1841, Гадяч, Полтавська область - 2 липня (20 червня) 1895, Софія) - український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч. Один із організаторів "Старої громади" у Києві. Доцент Київського університету (1870-1876). Після звільнення за політичну неблагонадійність емігрував до Женеви, де очолював осередок української політичної еміграції (1876-1889). Професор Софійського університету (1889–1895).
Батьки М.Драгоманова, дрібнопомісні дворяни, нащадки козацької старшини, були освіченими людьми, поділяли ліберальні для свого часу погляди. «Я надто зобов’язаний своєму батьку, який розвив у мені інтелектуальні інтереси, з яким у мене не було морального розладу і боротьби...» — згадував пізніше Михайло Петрович. З 1849 по 1853 рік юнак навчався в Гадяцькому повітовому училищі, де, з-поміж інших дисциплін, виділяв історію, географію, мови, захоплювався античним світом. Продовжував своє навчання допитливий хлопець у Полтавській гімназії. Це були часи накопичення знань, розширення поля інтересів, захоплення новітніми політичними течіями. М.Драгоманов вражав викладачів своєю надзвичайною цілеспрямованістю, працьовитістю, освіченістю. Його сестра Ольга (майбутня письменниця Олена Пчілка, мати Лесі Українки) згадувала, що «книжок... Михайло перечитав ще в гімназії таку силу і таких авторів, що багато учнів середніх шкіл пізніших часів... здивувались би, почувши, що між тими авторами були й такі... як Шлосер, Маколей, Прескот, Гізо». Восени 1859 року М.Драгоманов вступає на історико-філологічний факультет Київського університету. Тут у нього з’являються значно ширші і більші можливості вдосконалювати свою загальну освіту, повніше і живіше знайомитися з тими суспільними і політичними процесами, що постійно зароджувалися у неспокійному студентському середовищі. Університет тих часів являв собою один із найважливіших осередків наукового, культурного і громадського життя. Значною мірою це була заслуга попечителя цього закладу, славетного хірурга М.Пирогова, який «допустив у Києві de facto академічну свободу, схожу на європейську». М.Драгоманов намагався встигати й органічно поєднувати процес навчання з практичною громадською роботою, на яку підштовхували розбуджені загальною ситуацією політичні настрої.
Етапним у справі становлення М.Драгоманова як політичного і громадського діяча став його виступ над труною Шевченка у Києві, коли прах великого Кобзаря перевозили до Чернечої гори. Слова, сказані тоді ще юним промовцем: «Кожний, хто йде служити народу, тим самим надіває на себе терновий вінець», — виявилися пророчими. У 1863 році М.Драгоманов стає членом Громади. Ці об’єднання виникали як форма пробудження свідомості національної інтелігенції до пізнання української літератури, історії, культури, народного побуту, права. Пізніше у 70-х рр. з’явилися нові, молоді Громади, в статутах яких уже стояло питання про «самостійне політичне існування» України з «виборним народним правлінням». З середини 60-х років становлення М.Драгоманова як ученого відбувається у тісному взаємозв’язку з його публіцистичною діяльністю. По суті, в цих роботах М.Драгоманова — історичних, етнографічних, філологічних, соціологічних — мимоволі відбувається зміщення акцентування на політичне підґрунтя означуваного питання. У 1871 році Київський університет відряджає М.Драгоманова за кордон. Замість запланованих двох років молодий учений пробув там майже три, відвідавши за цей час Берлін, Прагу, Відень, Флоренцію, Гайдельберг, Львів. Особливе місце в політично-публіцистичній діяльності М.Драгоманова посідає Галичина. Він був одним з перших, хто намагався розбудити галицьке громадське життя, піднести рівень суспільної свідомості. Трирічне закордонне турне М.Драгоманова було надзвичайно плідним для молодого вченого. Він тепер міг критично оглянути й оцінити свої переконання, зіставляючи їх з наочним західноєвропейським досвідом. Наступ реакції, повторне запровадження утисків проти відроджуваних проявів української культури змусили М.Драгоманова виїхати за кордон і стати політичним емігрантом. Восени 1875 року Михайло Петрович через Галичину та Угорщину вирушає до Відня з наміром створити там осередок національної політичної думки, започаткувати випуск української газети. Прогресивний громадсько-політичний збірник «Громада» М.Драгоманов створив у Женеві восени 1876р. Було видано п’ять томів збірника. Головна тема «Громади» — дати якнайбільше матеріалів для вивчення України і її народу, його духовних починань і устремлінь до свободи і рівності серед світової спільноти. З другої половини 80-х рр. М.Драгоманова запрошують до співпраці ряд провідних видань Галичини. Становлення і розвиток радикальних рухів у Західній Україні, за свідченням І.Франка, стало останньою і, мабуть, найбільшою радістю в житті Драгоманова. У 1889 році Михайла Петровича запрошують на кафедру загальної історії історико-філологічного факультету Софійського університету Болгарії. Ім’я М.Драгоманова асоціювалося в свідомості прогресивної громадськості з боротьбою слов’янських народів за свободу, автономію, братерство.
Виважений і проникливий політик М.Драгоманов мучився тією задушливою атмосферою у суспільстві, що склалася на теренах Російської імперії у ставленні до національних меншин. Це був період перед черговим тотальним наступом на вільнолюбний настрій народу. «Пригнічений стан духу значною мірою збільшується від усвідомлення печального стану справ в Україні», — так свідчила Леся Українка про останні дні життя М.Драгоманова. Тимчасові поліпшення загального стану сприяли сплескам творчого піднесення, але несподівана смерть від розриву аорти 20 червня 1895 року обірвала життя великого вченого і громадського діяча. Похований М.Драгоманов у Софії. Літературознавчі погляди М. Драгоманова М. Драгоманов у своїх наукових і літературно-критичних працях 70— 90-х років («Література російська, великоруська, українська і галицька», 1873—1874 pp.; «Листи на Наддніпрянську Україну», 1893— 1894 pp.; «Святкування роковин Шевченка в «руському обществі», 1873 p.; «Війна з пам'яттю про Шевченка», 1882 р.; «Т. Шевченко в чужій хаті його імені», 1893 р. та ін.) вимагав, щоб література неодмінно керувалася принципами вірності правді життя, відповідала своєму часові, сягала проблемами та героями глибин суспільного життя. Велике значення мала розробка Драгомановим концепції народності літератури. Він наголошував на історичності цієї категорії, яка, постійно розвиваючись, оновлюючи зміст і форму, виявляла глибоку чутливість до суспільних і естетичних потреб народу. Підтримуючи у творчості українських письменників справді народне, М. Драгоманов вів рішучу боротьбу проти псевдонародності, провінційності та обмеженості літератури. Одним з перших в українському літературознавстві М. Драгоманов звернувся до аналізу романтизму як напряму в мистецтві, що в попередні десятиліття відіграло позитивну роль у становленні національної літератури, викликавши зацікавленість до усної народної творчості, етнографії, міфології українців. Цим самим було підготовлено передумови для реалізму, який став домінувати в українській літературі другої половини XIX століття. Цікавою є сама концепція реалізму в естетиці М. Драгоманова, осердям якої є вимога безтенденційного, об'єктивного змалювання життя. Недооцінка переваг реалістичного способу відображення дійсності вела до того, що окремі українські письменники (наприклад О. Стороженко) малювали абстрактні схеми, а не живих людей, захоплювалися дидактизмом, у той час як художня творчість вимагає «виводити на сцену існуючі, а не видумані особи й становище». Досягнення реалізму в українській літературі вчений пов'язував з творчістю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького, частково Юрія Федьковича. Займаючись порівняльним літературознавством, М.Драгоманов пропагував важливість загальнолюдських естетичних цінностей у розвиткові культури українського народу.
Про проект
Першого березня 2013 року стартував міжнародний проект програми TEMPUS N530417-Tempus-1-2-12-1DE (INOVEST) «Східне партнерство в педагогічних інноваціях в інклюзивній освіті»
Головна мета проекту: сприяння впровадженню педагогічних інновацій в інклюзивну освіту Білорусі, України і Молдови та посилення координації безперервної освіти вчителів шляхом підвищення якості їх навчання і білоруських, українських та молдовських університетах в галузі педагогічних інновацій в інклюзивній освіті.
Специфічні цілі Inovest:
- Розробка і впровадження програм підготовки вчителів в галузі педагогічних інновацій для інклюзивної освіти (ІО).
- Запуск регіональної мережі (на базі одеського регіону) промоутерів для підтримки педагогічних інновацій в ІО.
- Підтримка педагогічних інновацій в ІО в Білорусі Молдові та Україні.
- Співробітництво між вчителями в школі та між школами.
- Співпраця з іншими службами, такими як охорона здоров’я соціальний захист та неурядові громадські організації.
Очікувані результати:
- Покращення розуміння важливості педагогічних інновацій в інклюзивній освіті.
- Публікація путівника з професійної підготовки вчителів в галузі педагогічних інновацій в ІО.
- Розробка програм підготовки вчителів в галузі педагогічних інновацій в ІО.
- Розробка та запровадження навчальних програм курсів та підручників для підготовки вчителів.
- Створення регіональної мережі промоутерів педагогічних інновацій в інклюзивній освіті.
Почесний доктор філософії та професор у галузі зв’язків з громадськістю та комунікації Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова Морітц Гунцінґер (м.Франкфурт-на-Майні, Німеччина) 4 лютого 2017 року на церемонії у соборі Браги був уведений до Королівського ордену Непорочного зачаття Діви Марії Вілла-Вікозської. Відзнака та диплом були вручені Його Королівською Високістю Дуарте Піу, герцогом Браганса і спадкоємцем корони Португалії. Серед гостей церемонії був спадкоємець покійного короля Руанди Юхі VI. Після інвеститури архієпископ Хорхе Ортіга, Предстоятель усього Піренейського півострову, відслужив Святу Месу.
Пропагування здорового способу життя – один із пріоритетних напрямів роботи зі студентами у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова. Поліпшення фізичної підготовки студентської молоді відбувається у рамках навчального процесу на заняттях фізичної культури та на спортивних змаганнях усіх рівнів – університетських, міських, всеукраїнських, міжнародних.
21 та 28 листопада з 16:30 у арт-просторі SKLO Підприємницький клуб НПУ Dragomanov StartUp Club проводитиме тренінг з модуля "Управління Командою"! 
Запрошуємо долучитися до конкурсу!
Колектив факультету мистецтв імені Анатолія Авдієвського НПУ імені М.П. Драгоманова щиро запрошує на щорічний звітний концерт "Мелодія серця", який відбудеться 6 листопада 2019 року в Національній філармонії України (вул. Володимирська, 2).
Запрошуємо взяти участь в конкурсах по програмі Erasmus+:
