Демократичний контроль над установами внутрішньої та зовнішньої безпеки.

а) Чітко визначені заходи захисту, що можуть бути застосовані у примусовому порядку, проти використання у політичних цілях збройних сил, розвідки та правоохоронних органів та їхніх працівників;
б) Чітко визначені принципи відповідальності (accountability) збройних сил, розвідки та правоохоронних органів перед демократичними інститутами;
в) Чітко визначені межі повноважень усіх правоохоронних органів (агентств);
г) Механізми незалежного розгляду та оскарження що захищають громадян від зловживань з боку правоохоронних органів та їхніх працівників;
д) Незалежні механізми розгляду та контролю над діяльністю органів розвідки;
е) Агенти державної безпеки розуміють свої обов’язки за умов режиму закріплених прав та діють відповідним чином.

Демократичний контроль за діяльністю внутрішніх і зовнішніх інститутів безпеки (С. Галушко)

Наявність ефективної та дієвої системи демократичного цивільного контролю за інститутами безпеки або “силовими структурами” є однією з важливих ознак демократичного розвитку держави. У доповіді аналізуються різні аспекти цієї проблематики в Україні. Зазначається, що у країні створено відповідну нормативно-правову базу, яка регламентує питання, пов’язані з демократичним цивільним контролем за державними інститутами безпеки та силовими структурами. Водночас механізми громадського контролю потребують свого формування та вдосконалення, зокрема шляхом:
- своєчасного та достовірного інформування суспільства;
- широкого залучення громадськості до обговорення найбільш гострих проблем національної безпеки під час опрацювання відповідних державних рішень;
- створення громадських експертних рад при органах виконавчої влади, які діють у сфері забезпечення національної безпеки.
Як визнається в офіційних державних документах і на експертному рівні, поки що не вдається забезпечити відповідність сектору безпеки України потребам суспільства, а саме:
- правоохоронні органи України в їх нинішньому стані неспроможні здійснювати надійний захист прав і свобод людини й громадянина, ефективну боротьбу зі злочинністю, зокрема організованою, криміналізацією економіки, корупцією;
- діяльність розвідувальних і контррозвідувального органів не в усьому адекватна викликам і загрозам національній безпеці України;
- критичний стан озброєння та військової техніки, низький рівень забезпечення й підготовки Збройних Сил України, що ставить під загрозу можливість виконання ними завдань оборони держави.
Серйозною проблемою постають незадовільні стан і функціонування судової влади, поширення в її інститутах хабарництва та корупції, повільне, а подекуди й неправосудне вирішення судових справ. Неефективною залишається організація парламентського контролю за діяльністю спеціальних служб, закритий характер функціонування яких потребує впровадження відповідних механізмів спостереження та ухвалення рішень. Не вирішено також проблему вдосконалення бюджетного контролю над сектором безпеки й оборони. Не знято з порядку денного й таке важливе питання, як гармонізація цивільно-військових відносин у суспільстві з відновленням позитивного іміджу військових і вдосконаленням системи зв’язків з громадськістю.
У доповіді визначено шляхи й напрями підвищення ефективності системи демократичного цивільного контролю за інститутами безпеки в Україні, серед яких:
- вдосконалення законодавства з питань національної безпеки;
- наукове обґрунтування інституційних перетворень і державних управлінських рішень у галузі політики безпеки й оборони;
- підвищення ефективності парламентського контролю;
- ініціювання відкритого суспільного діалогу зі стратегічних питань оборонної політики з подальшим впровадженням у життя нароблених пропозицій;
- формування механізмів залучення до практики формування державної оборонної політики та системи демократичного цивільного контролю інститутів громадянського суспільства, цивільних аналітичних центрів і мас-медіа.

З текстом доповіді можна ознайомитись у прикріпленому файлі (див. нижче)

О.В.Тягло (Харків)
1. Жодним чином не заперечуючи актуальності «демократичного цивільного контролю» за різноманітними силовими структурами, хочу зауважити, що на тлі сучасних теоретичних розробок і відповідної світової практики цей концепт є застарілим. Більш відповідним видається концепт «підзвітність» (accountability). З його урахуванням, до речі, стають більш ясними як наявні у нашій країні вади «демократичного цивільного контролю», так і можливості подальшого вдосконалення діяльності вітчизняних силових структур з огляду на потребу їх демократизації.

«Система підзвітності повинна включати сім ключових складових, а саме: (1) багатоканальний механізм контролю; (2) багатовимірні відношення подання звітності; (3) функції прогнозування; (4) чіткий розподіл, хто перед ким і за що підзвітний; (5) стандарти звітності; (6) транспарентність; і (7) етичний кодекс».
Див.: Cheung, Jocelyn. Police Accountability // The Police Journal, 2005. – Vol.78. – P.3-36.

2. Доповідь шановного експерта С.О.Галушка, написана на початку 2008 року, через істотну плинність нашої реальності вимагає певного доповнення – сподіваюсь, воно буде подане на конференції. Крім того, хотілось би побачити й інший рівень аналізу – не тільки формальний і «макроскопічний», а, наприклад, з урахування відомостей «з землі», наприклад фактичних даних і висновків наказу МВС України №90 від 26.03.2010 року «Про стан дисципліни і законності в діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ та заходи щодо його покращання» і т.п.