Адміністративні структури, процедури та практики забезпечують ефективне та чутливе врядування, підзвітне громадянам.

а) Компетентна та професійна державна служба;
б) Призначення та підвищення в адміністративних органах уряду відбувається лише за принципом врахування здібностей та особистих якостей держслужбовців;
в) Процедури вироблення політики у виконавчій владі включають консультативні механізми, що покликані забезпечити представництво громадської думки;
г) Прозорість та безпристрасність у здійсненні державних витрат;
д) Існують інститути та процеси, що захищають громадян від свавільних дій з боку виконавчої влади (наприклад, закони про свободу інформації та невтручання в особисте життя здійснюються службовцями, підзвітними законодавчій владі);
е) Існують механізми, що дають громадянам засоби оскарження адміністративних рішень;
ж) Існують ефективні закони про конфлікт інтересів та інше антикорупційне законодавство.

Компетентна та професійна державна служба як чинник ефективного управління в Україні (В. Кулик)
Досліджуються стан і можливості покращення ефективності державного управління в Україні за рахунок створення, а також реформування системи державної служби. Аналізується формування та законодавче забезпечення інституту державної служби в Україні, розкривається специфіка держслужби як публічно-правових відносин, дається поточна оцінка ситуації щодо відкритості та професійності державної служби. Доповідь також містить висновки й пропозиції щодо можливих підходів до реформування держслужби та взаємодії представників державного апарату з громадськістю в питаннях спільного вироблення політики.
Зазначається, що через історичні обставини трансформації авторитарного комуністичного режиму в Україні правове оформлення інституту державної служби стало швидше засобом забезпечення корисливих інтересів державної бюрократії (передусім – її вищого ешелону), аніж знаряддям примусу останньої до служіння суспільству. Значна частина складових інституту державної служби (розмежування політичних і адміністративних посад, кадровий резерв, конкурсний відбір, кар’єрне зростання, підготовка, перепідготовка й підвищення кваліфікації кадрів) не забезпечують очікуваних суспільством результатів. Тож сьогодні у країні є практична потреба реформування інституту держслужби як професійного, сформованого на меритократичних принципах підбору кадрів і деполітизованого державного інституту, покликаного стабілізувати державне управління та здатного надавати якісні послуги громадянам в умовах демократичного суспільства. Існуюча система посадових призначень за принципом політичного лояльності нездатна забезпечити публічний характер діяльності державних службовців. Стан неефективної державної служби та низька якість її послуг населенню цілком відповідають усе ще непублічному й непрозорому характеру політичного процесу, у якому вплив громадськості та громадської думки є доволі незначним.
Серед основних висновків доповіді йдеться про необхідність розробки нового закону про державну службу, що відповідатиме критеріям демократичного суспільства та ґрунтуватиметься на професіоналізмі державних службовців, вимагатиме об’єктивності, справедливості й неупередженості при підготовці політичних і ухваленні адміністративних рішень, незалежності професійної позиції державного службовця від впливу політичного чи приватного інтересу, а також передбачатиме ефективні антикорупційні заходи.

З текстом доповіді можна ознайомитись у прикріпленому файлі (див. нижче)

У статті дається об’єктивна загальна характеристика державної служби в Україні. На базі аналізу законодавства з’ясовано принципи її діяльності та проблеми розвитку. Обґрунтованим є висновок, що державна служба базується на системі посадових призначень, а не кар’єрної служби, що негативно позначається на професіоналізмі. Автор доводить необхідність будувати державну службу на принципі єдності, використовуючи засоби централізації, закритості, професіоналізму, політичної нейтральності. Реформа державної служби розглядається у ширшому контексті адміністративної реформи. Концептуальне бачення автором державної служби в Україні відповідає основним європейським принципам та нормам публічного врядування і викликано зміною ролі сучасної держави. Ключовим для розуміння сьогоднішнього державного управління є висновок, що наша державна служба залишилась у спадщину від радянської держави з деякими модернізаціями. Виходячи з цього визначені стратегічні цілі реформування, що складаються з 10 пунків.
Необхідно окрему увагу звернути на трактування термінів. У статті вживаються поняття «публічна служба» та «державна служба» як ідентичні. На сьогодні існують термінологічні суперечки щодо ідентичності цих понять.
Дискусійним також є питання щодо закритості державної служби. Хоча у статті автор доказово обґрунтував свою позицію. На мою думку, проблема не в закритості чи відкритості державної служби (існують різні моделі), а в забезпеченні виконання процедур та законів.
Автор, розкриваючи проблему творення та реалізації публічної політики, справедливо акцентував увагу на тому, що не відбувається процес публічного вироблення державної політики. І запропонував розглянути напрями взаємодії між державними органами (державними службовцями), неурядовими громадськими організаціями (НУО) та громадянами у процесі публічної політики як шлях підвищення якості державного управління (аналіз кампанії з публічної політики). Доводить, що саме незалежні аналітичні групи, так звані «мозкові центри», відіграють в процесі публічної політики дійсно ключову роль, а громадські організації виступаю у ролі груп тиску, або лобістів. Розкрив причини низької спроможності громадськості. Окреслив довгострокові завдання реформування системи взаємодії влади та суспільства.
Можна не погодитись з висновком автора, що навички громадської активності виробляються у процесі навчання. Адже повинна бути потреба у громадян… Проблема у свідомості та культурі.
Автор висловив критичні зауваження щодо міжнародної допомоги для розроблення нових демократичних законів на підтримку реформ, проектів технічної допомоги НДО, які не передбачали участі громадськості у виробленні політичних рішень.
Перевагою статті є її практична спрямованість. Надаються рекомендації щодо змін у законодавстві, процедур призначень та розподілу повноважень на базі попереднього аналізу існуючого законодавства та практики його здійснення. Ці рекомендації є детальними та обґрунтованими.
Разом з тим, питання деполітизації державної служби окреслено побіжно. На мою думку це цікава та актуальна проблема. Коли ми говоримо про політичні посади які виведені за рамки державної служби, то забуваємо, що йдеться про людей, які приймають рішення в інтересах усього суспільства. Але політика у нас не є професією. Чи має вона стати професією? Чи члени уряду та депутати мають отримати інший статус? Тобто, потрібно обговорити практичні кроки на цьому шляху. Хоча автор надає рекомендації щодо запровадження інституту керівника державної служби в органі.
Дискусійним є питання щодо зниження граничного віку зарахування на державну службу. У нашій країні люди передпенсійного віку не можуть знайти роботу та є найбільш дискримінованими.
Підтримую думку автора щодо зміни підпорядкування системи державної служби. Хоча це також є дискусійне питання. Потрібно проаналізувати та прорахувати всі позитиви й ризики цих змін і надати конкретні рекомендації.