Система групової політики, що забезпечує представництво інтересів громадян на основі принципів плюралістської теорії

а) Не існує перешкод та бар’єрів до формування груп;
б) Урядовці, влада та адміністративні інститути визнають легітимність захисту інтересів (advocacy);
в) Існує відкритий та рівний доступ груп захисту (advocacy groups) до людей, що приймають рішення;
г) Лобіювання регулюються задля забезпечення прозорості та справедливості в конкуренції поміж групами
д) Групи, що знаходяться у невигідному соціальному становищі (disadvantaged) або розпорошені групи зі слабкими фінансовими та організаційними можливостями отримують підтримку для підвищення їх конкурентоспроможності ву ефективному лобіюванні своїх інтересів.

Групова політика та представництво інтересів громадян в Україні
(В. Степаненко)

У доповіді досліджено: особливості формування груп інтересів і групової політики в Україні (розділ 1), умови, інститути та практики захисту групових інтересів, зокрема в таких аспектах, як: існуючі бар’єри або перешкоди для формування груп інтересів, проблеми легітимності групової політики, її відкритості та справедливості, а також питання підтримки груп, які перебувають у невигідному соціальному становищі (розділ 2).
Серед висновків цієї доповіді основними є такі:
• Сутнісною прикметою реального політичного процесу в Україні є збереження авторитарних за своєю суттю та великою мірою формально-декларативних механізмів представництва суспільних і групових інтересів.
• Зворотною стороною цих особливостей політичного процесу є його вузькокорпоративний характер, формування владних або кланових груп інтересів із їх досить чітко артикульованими економічними та політичними інтересами в боротьбі за владу. Така система політичного представництва сприяє реалізації інтересів обмеженого кола суспільних груп (зокрема, кланово-оліхархічних об’єднань і державної бюрократії), а політичні інституції, які в ідеалі мають виконувати роль представників інтересів широкого загалу суспільних груп (передусім політичні партії), не є ефективними.
• Наслідком такої асиметрії є деформація політичного впливу в існуючому спектрі груп інтересів у бік звичаєвих, общинно-кланових, фінансово-олігархічних або державно-бюрократичних груп інтересів на противагу асоціативним групам інтересу громадянського суспільства.
• У країні вже існують формально-юридичні умови щодо формування груп і об’єднань громадян задля реалізації та задоволення їхні інтересів, водночас бар’єри та перешкоди в цьому відношенні полягають у комплексі чинників історичного, інституціонального, соціально-психологічного та бюрократичного характеру. Серед важливих чинників стримування розвитку групової політики також – слабка артикуляція власних інтересів багатьма суспільними групами та низький рівень розвитку навичок і практик самоорганізації громадян.
• Держава й адміністративні інститути формально та юридично визнають легітимність захисту інтересів різними соціальними групами, але на практиці, принаймні, не сприяють цьому. Корпоративні інтереси владно-бюрократичного апарату та фінансово-економічних груп навколо нього великою мірою зацікавлені у збереженні свого контролю над суспільством, відповідно – у збереженні тенденцій “одержавлення” суспільного життя.
• В Україні ще не створено реальні умови для рівної, прозорої та публічної конкуренції різних груп щодо їхнього доступу до людей, що ухвалюють рішення. Можливі кроки для поліпшення ситуації в цій сфері: 1) законодавче врегулювання проблем доступу різних груп до інформації, яка є публічною та 2) інституціоналізація цивілізованого лобізму через законодавче врегулювання його практик.
• Демократична політика підтримки соціально вразливих груп, окрім системних реформ у недосконалій державній системі їх соціальної опіки, має містити й більш важливий компонент, а саме – розвинену систему лобіювання та захисту інтересів соціально вразливих груп, а також політику сприяння їх власній громадській самоорганізації, підвищення їхньої громадянського активності та компетентності в захисті й відстоюванні своїх прав ними самими.
• Значного успіху та ефективності політика підтримки груп, які знаходяться в невигідному соціальному становищі, набуває в ініціативах і соціальних проектах, у яких поєднуються зусилля, ресурси й можливості держави, органів місцевого самоврядування та неурядових організацій, зокрема у проектах розвитку сталих громад.

З текстом доповіді можна ознайомитись у прикріпленому файлі (див. нижче)