Система освіти сприяє розвитку демократичної культури.

1. Обов’язкова частина програми початкової та середньої школи включає спеціальні курси, що вчать учнів:
• сутності демократичних цінностей, інститутів та процесів;
• правам та обов’язкам громадян у демократичній державі;
• толерантності та повазі до всіх соціальних груп;
• як дискутувати та міркувати, об’єктивно та критично, про політичні та державні справи.
2. Для навчання у початковій та середній школі застосовуються методи, спрямовані на створення демократичної культури у класній кімнаті.
3. Програма вищої освіти включає принаймні один обов’язковий курс, що знайомить студентів із сутність демократії та їхніми обов’язками як громадян демократичної держави.
4. У програмі вищої освіти існує цілий спектр курсів, що дозволяють та заохочують студентів поглиблено вивчати демократію.
5. Післядипломна освіта заохочує аспірантів до поглибленого вивчення та досліджень про демократію.
6. В університетах існує активна група викладачів, які вивчають питання демократичного розвитку.
7. У закладах педагогічної освіти існують курси для підготовки вчителів до викладання громадянської освіти.
8. У закладах педагогічної освіти існують курси для підготовки вчителів з методів створення демократичної культури у класній кімнаті.


Чи сприяє система освіти України розвитку демократичної культури? (С. Клепко)

У доповіді зазначається, що відповідь на запитання «Чи сприяє система освіти України розвитку демократичної культури?» є неоднозначною, адже сьогодні складно ствердно відповісти на нього. Система української освіти й досі зберігає рудименти авторитарного педагогічного стилю, відсутні дієві правові інструменти захисту від свавілля освітянського керівництва, також не розвинені демократичні традиції та правові форми солідарності кваліфікованих учителів, батьків і учнів, зацікавлених у високоякісній освіті.
Разом з тим, освітні заклади та школа зокрема в українському (як і будь-якому) суспільстві вже є і можуть надалі нарощувати свої можливості як осередки освіти й культури в місцевій громаді, у районі, особливо в невеликих містечках і селищах, де часто немає й будинків культури. Перетворення школи на центр навчання, дослідження місцевих проблем (краєзнавства, історії, самоврядування, основ демократії) і тим самим формування демократичної культури молоді – це перспективний напрямок розвитку української освіти, який потребує осмислення та подальшого розвитку. Тим паче, що в країні вже існують і діють освітні мережі викладання та вивчення громадянської освіти й основ демократії, що були створені на основі плідної співпраці вітчизняних та іноземних фахівців і експертів, зокрема завдяки українсько-канадському проекту «Основи демократії».
Репрезентуються проблеми та перспективи розвитку громадянської освіти в Україні. Зокрема зазначається, що «провідною освітньою галуззю, у якій найповніше представлено зміст громадянської освіти, є «Суспільствознавство». З-поміж інших галузей дещо виокремлюються також «Мови й літератури», де громадянознавчий зміст репрезентовано більшою мірою. Всі інші галузі недостатньо інтегрують елементи змісту громадянської освіти. Водночас у системі громадянських знань, що відповідно до стандарту мають засвоїти учні в межах галузі «Суспільствознавство», переважають політологічні. Соціальних, економічних і правових знань в освітніх компонентах української школи бракує. Значна кількість умінь, потрібних компетентному громадянинові, залишається поза увагою (насамперед практичні уміння, пов’язані з досвідом громадянської дії та активною життєвою позицією учня в житті й навчанні).

Аналізуються структура, зміст і рівні української освітньої системи, до якої залучені елементи вивчення основ демократії та суспільствознавства. Зокрема зазначається, що на рівні вищої та післядипломної освіти «бракує системності в дослідженнях демократії, за наявності якої можна було б рухатися в напрямку поєднання теорії й практики, тобто домагатися того, щоб дослідження впливали та допомагали утвердженню демократії в суспільстві».
Зазначається, що питання демократизації української освіти та вивчення можливостей освіти у формуванні демократичної культури можуть включати також такі перспективні напрями досліджень, як:
• Вплив громадських платформ, НДО на формування освітньої політики.
• Рівень автономії ВНЗ і проблеми впровадження недекларативної університетської автономії.
• Рівень демократичності системи атестації науково-педагогічних кадрів.
• Впевненість учасників навчального процесу в існуванні діючих правозахисних механізмів.
До проблемних питань демократизації сучасної української освіти також відносяться гострі проблеми соціальної нерівності доступу до освіти, поглиблення процесу поляризації рівнів освіти, поступове сповільнення обмінної (циркулюючої) освітньої мобільності між вихідцями з різних соціальних прошарків суспільства.

З текстом доповіді можна ознайомитись у прикріпленому файлі (див. нижче)

О.В.Тягло (Харків)

Хочу коротко торкнутися висвітлення проф. С.Ф.Клепком пунктів першого питання – чи включає обов’язкова частина програми початкової та середньої школи спеціальні курси, що вчать учнів:
• толерантності та повазі до всіх соціальних груп;
• як дискутувати та міркувати, об’єктивно та критично, про політичні та державні справи.
Явної відповіді на це питання шановний Сергій Федорович не дає, що, на мою думку, є не виявом неуважності, а певною «фігурою умовчання», котра засвідчує відсутність не тільки якихось відповідних «спеціальних курсів», а й тривалих систематичних зусиль загалом.
Важкість систематичного формування толерантності й культури міркувати критично полягає у тому, що тут потрібно не просто дати якісь знання, а й сформувати певні ставлення, активні позиції у стосунках з оточуючими, причому ці позиції далеко не завжди є комфортними чи навіть безпечними. Формувати толерантність і критичність у поставторитарному суспільстві, де нетерпимість і схильність до догматичності не просто зберігають свою силу, а інколи й навмисно культивуються впливовими силами, досить складно і важко… Хоча і уникати цього демократично налаштований освітянин не має права.

Належні позиції можна формувати явно або приховано – у дусі, наприклад, підходу до навчання критичному мисленню через інші дисципліни.
Обидва підходи вимагають попередньої підготовки педагогічних кадрів через, зокрема, уведення відповідних спецкурсів у плани підвищення кваліфікації, проведення науково-практичних семінарів тощо.

Попри досить суперечливий соціальний контекст, творчі педагоги чи колектив наразі здатні знаходити слушні нагоди навчання толерантності і критичності. Зараз хочу послатися на кілька джерел, в яких висвітлюється різноманітний досвід розв’язання цієї задачі (поняття критичності і толерантності є взаємопов’язаними протилежностями, тому їх формування – дійсно одна задача).

• Вукіна Н.В., Дементієвська Н.П., Сущенко І.М. Критичне мислення: як цьому навчати. – Харків, 2007.
• Евдокимов В.И., Олейник Т.А., Горькова С.А., Микитюк М.В. Практикум по развитию критического мышления. – Харків, 2002.
• Ліпман М. Критичне мислення: чим воно може бути? // Постметодика,2005. – №2(60). – С.33-41.
• Марченко О.Г. Формування критичного мислення школярів. – Харків,2007.
• Терно С. Проблемні задачі з історії. Дидактичний посібник для учнів 10-11 класів. – Тернопіль, 2009.
• Терно С. Критичне мислення – сучасний вимір суспільствознавчої освіти. – Запоріжжя, 2009.
• Тягло О.В. Критичне мислення. – Харків. 2008.
• Тягло О.В. Значення і межі толерантності у стосунках з ВІЛ-інфікованими // Утвердження безпечної поведінки молоді освітніми засобами. – Харків, 2008. – С.35-41.
• Тягло О.В. Проблема урізноманітнення демократичної освіти // Постметодика, 2009. – №4(88). – С.10-12.

Справа в тому, що проблема дослідження демократичної культури є дійсно цікавою та має безліч протиріч та науково- практичних перспектив розвитку.
У странах СНГ та й в Україні з питань формування демократичної культури захищено вже декілька дисертацій з педагогіки та політології. Але відкритим досі є питання про дифференціацію понять "демократична культура суспільства" та "демократична культура особистості". Так у своєму дисертаційному дослідженні за темою "Формування демократичної культури особистості студента ВНЗ" ми на базі Луганського державного національного університету імені Тараса Шевченка досліджуємо саме процес формування демократичної культури особистості вже з 2008 року.А один з докторів нашого університету Євгенн Миколайович Хриков ще у 2004 році запропонував у своїй статті модель формування демократичної культури особистості.
Тож дослідження тривають і ми не погоджуємося с ствердженням про те що, в Україні вищі навчальні заклади зовсім не приділяють увагу формуванню демократичної культури особистості.
Тараріна Олена Володимирівна, аспірант кафедри державної служби та управління Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.