Гендерна рівність

а) Рівність перед законом (ставлення до злочинів на гендерно зумовлених злочинів, ставлення до жінок у судах);
б) Матеріальні права, що захищають рівність та сприяють їй;
в) Механізми запровадження в життя матеріальних прав, в тому числі кодекси прав людини та процедури для їх втілення, а також урядові політики, такі як підтримка виправних дій;
г) Політична рівність (участь у виборах в якості кандидатів на посади, ролі в партіях та фракціях, представництво у Верховній раді та Кабінеті міністрів);
д) Рівні можливості (здатність жінок підвищуватись професійно та у сфері бізнесу);
е) Жіночі групи інтересів (advocacy groups) мають ресурси, щоб бути ефективними; до них прислухаються посадовці та влада;
ж) Ставлення політичних еліт та громадян до гендерних питань.

Гендерні відносини в українському суспільстві у сфері політики (Т.Марценюк, С.Оксамитна)

Аналізуються гендерні відносини та проблеми у політичній та соціальній сферах українського суспільства.
Зазначається, що хоча в Україні вже зроблено низку важливих політичних та законодавчих кроків для зміни стану ґендерних відносин (як-от, прийнято Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей для чоловіків і жінок», Державну програму з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року тощо), проте, як свідчать дані міжнародних та національних досліджень, процес утвердження нового демократичного типу ґендерних відносин в Україні не можна вважати успішним. Відповідно до емпіричних міжнародних порівняльних даних найгірше ґендерна рівність в Україні забезпечена саме у політичній сфері. Україна знаходиться на 114 місці серед усіх країн світу за кількістю жінок у парламенті. У Верховній Раді жінки становлять 7,6% складу. Однак, серед депутатів сільських рад - 51% жінок, депутатів селищних рад – 46%, у міських радах – 28%, у районних – 23%, в обласних радах – 12%. Це свідчить про чітку тенденцію до вертикальної сегрегації у сфері виконавчої та законодавчої влади країни: чим нижчий рівень прийняття рішень (зокрема, чим меншими ресурсами розпоряджається певний орган державної влади), тим більшим є в ньому представництво жінок і навпаки.
Не є ефективними і наявні політичні стратегії щодо подолання гендерної нерівності. У програмах практично усіх політичних партій України ґендерні питання є непопулярними, вони зазвичай викривлено тлумачаться і зводяться переважно до вирішення соціальних питань, як-от сім’я, материнство-дитинство, охорона здоров’я, алкоголізм тощо. Кількість жінок у прохідній частині списків провідних політичних партій є дуже малою (наприклад, у виборчому списку за 2007 р. наступні дві після Ю.Тимошенко жінки знаходяться аж на 30 та 66 місцях). В Україні й досі немає жіночого руху в розумінні суспільно-політичної сили, здатної здійснювати помітний вплив на суспільство і владу. Загалом жіночі організації, яких в Україні зареєстровано кілька сотень, турбуються переважно не про рівні права та можливості жінок у сфері політики чи на ринку праці, а радше про соціальні питання (на зразок охорони здоров’я жінок, забезпечення дитинства, боротьби з бідністю, домашнім насиллям тощо).
Проблеми гендерної рівності є актуальними і в соціальній сфері. Ринок праці в Україні є ґендерно сегрегованим: ті галузі й робочі місця , де домінують жінки, мають нижчий статус та, відповідно, нижчу оплату праці. Одним з найбільш актуальних питань гендерних відносин в Україні залишається суттєва різниця в оплаті праці між чоловіками та жінками.
Водночас суспільство (принаймні декларативно) здебільшого готове до сприйняття гендерної рівності. Відповідно до даних опитувань громадської думки, ставлення українського суспільства до участі жінок в політичному житті країни продовжує залишатися досить суперечливим, але значно більш спрямованим у бік гендерної рівності, аніж ставлення і реальні дії політиків і управлінців різних рівнів влади.
Зазначається, що успішне впровадження і регулювання ґендерних відносин у суспільстві передбачає утвердження цінності ґендерної рівності як в суспільстві загалом, так і різних його інституціях зокрема, недопущення дискримінації за ознакою статі, забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень (в першу чергу, на ринку праці та у сфері політики), забезпечення рівних можливостей для жінок і чоловіків щодо поєднання професійних та сімейних обов'язків.

З текстом доповіді можна ознайомитись у прикріпленому файлі (див. нижче)